MENU
Головна » Статті » Донбас » Люди краю

Володимир Іванович Міщенко

З КОГОРТИ ШІСТДЕСЯТНИКІВ

3 грудня - 75-річчя від дня народження

Володимира Івановича Міщенка  (1937-2008)

Володимир Іванович Міщенко народився 3 грудня 1937 року в Слов'янську. В одному з листів на свою батьківщину він повідомляв: «Наша родина (мати Катерина Кирилівна, старші сестри Раїса та Ліна) мешкала у Слов'янську до 1948 року. Батька Івана Івановича Міщенка майже не пам'ятаю, він загинув на фронті 1942 року. Ми жили поблизу залізничної станції (автобусна зупинка «Восьмиквартирна»). Час від часу переїздили в сусідні села (Прелєсне, Вингулівка, Билбасівка). Це залежало від того, де надавали роботу нашій матері-вчительці. У 1948 році її призначили директором Баннівської (Святогірської) школи-санаторію. Так ми опинилися в Банному. Там я закінчив школу, звідки поїхав у Донецьк і вступив до педагогічного інституту (1954)».

У своїй поетичній творчості Володимир Міщенко значне місце відвів дорогим серцю рідним місцям. Так, Слов'янськ періоду війни поет оспівує у вірші «Де содовий дихає в хмари...». У самій назві уже згаданий один із промислових велетнів, який тоді діяв у Слов'янську - содовий завод. Воротами міста був залізничний вокзал, поруч з яким знаходилася батьківська оселя. Але війна, розпочата фашистами у червні 1941-го року, відібрала в автора, як і в тисяч інших дітей, дитинство, до багатьох не повернула з фронту батьків:

Сорок перший!

О Слов'янську,

Мій пташе блакитний,

Мій ранку!

Крізь дитинство моє

Ти пройшов на палаючім танку.

З дитинства залишилися в його пам'яті руїни, «з бомбування осліплий вокзал... Біля скверу, де пустка руїни, - Мовчазний Кобзаря п'єдестал». Біль за спустошений рідний край, передається в словах: «Рідне місто! В суворій мовчанці Ти стояло, немов інвалід». Це враження від 1943 року, тоді майбутньому авторові було лише 6 років. Але поступово місто загоювало воєнні рани, у чому заслуга роботящих земляків-слов'янців:

Одягалось повільно та вперто

В риштування, асфальти і брук.

І тебе врятували від смерті

Мозолі напрацьованих рук.

Поклоніння рідному краю знаходимо ще в одному з віршів В. Міщенка - «У Слов'янську». Прекрасні велетні природи - дуби та осокори, ці «замислені слов'яни», «велетні-бояни», у рідному місті зростають «під вільх задумані пісні», «під шум слов'янської калини». Відвідавши батьківщину, ще раз оглянувши таку красу, поет завершує вірш такими словами: «І я відчув себе дитинною. І уклонився цим дідам». Один з кращих сонетів В. Міщенка - «Спинилась ніч на Карачун-горі...» - теж присвячений дитячим рокам, проведеним у Слов'янську.

Наступні одинадцять років Володимира Міщенка пройшли в іншому прекрасному місці Слов'янщини - селі Банному (тепер - Святогірськ), поруч з Сіверським Дінцем та Святими Горами - це 6 років навчання у школі, а потім 5 років у педінституті. Згадуючи своє дитинство, він писав: «Наша сім'я мешкала в ті далекі п'ятдесяті роки на вулиці Жовтневій у Банному, це поряд з лісовою санаторною школою. Хата наша була стара, довоєнна...». В іншому листі доповнював: «... Ми з Банного виїхали всією сім'єю десь у 1959 році. Жили в Краматорську, Горлівці, Донецьку...».

Роки з 1948 до 1954-го пов'язані зі шкільними товаришами, разом з якими осягали науку в місцевій Баннівській школі. Сам поет пізніше писав: «Спогади про ті роки надзвичайно яскраві та барвисті. Весь вільний від шкільних занять час я з друзями проводив на мальовничих берегах Дінця. Часом видряпувалися на крейдяні крутосхили правого берега річки, любили блукати в монастирських печерах, де, за переказами, була й так звана «кімната тортур», у якій нібито карали колись єретиків. Це збуджувало фантазію, викликало в уяві моторошні картини середньовіччя...

Чарівна природа Святих Гір, таємничі діброви, запашні луки, піщані кучугури лівого берега Дінця, могутні крейдяні сосни на скелях правобережжя - усе це схиляло до ліричних роздумів, мимоволі налаштовувало на поетичний лад. Уже в п'ятому класі я почав складати римовані рядки; аматорство поступово переросло в потребу душі. А справжній, непереборний потяг до поезії я відчув саме тоді, коли до нас, у Святогірськ, завітав Володимир Миколайович Сосюра».

Слід сказати, що все своє свідоме життя Володимир Міщенко з любов'ю згадував Святогір'я, своїх вчителів та шкільних товаришів, листувався з краєзнавцем І. М. Овчаренком та доцентом педуніверситету В. І. Романьком.

З 1954 до 1959 року В. Міщенко навчався на історико-філологічному факультеті Сталінського педінституту (сьогодні Донецький національний університет). В одній групі з ним засвоював ази науки й майбутній Герой України, поет і правозахисник Василь Стус. Два літніх дні 1955 року В. Стус провів в гостях у Володимира, в Святих Горах. «Ночували ми на горищі нашої хати, аби не мучитися в задушливій після денної спеки кімнаті. Багато було мовлено-перемовлено за ті дві короткі липневі ночі. Незважаючи на свої вісімнадцять літ [на той час В. Стусу було 17 років], Стус уже тоді вражав неабиякою ерудицією та начитаністю», - згадував пізніше В. Міщенко.

Після закінчення педінституту працював учителем у с. Дмитрівка Слов'янського району, з 1961 року - на журналістській роботі в Донецьку та Дніпропетровську. За зв'язки зі Стусом, любов до українського слова зазнав гонінь від органів КДБ: у його квартирі влаштовували обшуки, звільнили з роботи у видавництві «Донбас», не давали можливості друкуватися. З 1986 до 1993 року працював на посаді старшого редактора видавництва «Український письменник». Останні роки проживав у с. Петриківка на Дніпропетровщині. Наприкінці червня 2008 року Володимира Міщенка не стало.

Наш земляк Володимир Міщенко залишив після себе добру пам'ять. Читачеві запам'яталися його поетичні збірки «Таємниця осіннього листя», «Квітневі телеграми», «Незабутні адреси», «Березільні вітражі» та повість «Не забудь мене». Газета «Літературна Україна» відмічала, що «внесок Володимира Міщенка в українську літературу значущий філософським осмисленням життя, блискучою стилістичною майстерністю, світоглядною цілісністю, яка ґрунтується на глибинному розумінні літературного процесу та фундаментальних, енциклопедичних знаннях».

Його любов до рідної землі, простота, порядність та щирість, вірність у дружбі завжди будуть прикладом для наступних поколінь. Як поет та журналіст наш земляк своїм полум'яним словом боровся за правду і честь, за гуманізм, за рідне слово.

Валерій Романько, доцент Слов'янського

 державного педагогічного університету,

член Національної спілки письменників України,

голова Донецької обласної організації краєзнавців

 

Література:

Твори В. І. Міщенка

Березільні вітражі [Текст]. - К.: Рад. письм., 1990. - 142 с. [Вірші] / В. Міщенко // Донбас. - 1998. - № 4. - С. 2.

«За соняшником Дінець іскриться...» [Текст] : [добір. віршів] / В. Міщенко // Веч. Донецк. - 2007. - 17 марта (№ 41). - С. 3.

Летять у вирій гуси [Текст] : поезії / В, Міщенко // Лад : альманах укр. письменників Донбасу / упоряд. П. Бондарчук. - Донецьк ; Лад, 1998. -С. 23-31.

«Любов, і віра, і надія...». Дон Кихот. Дороги [Текст] : [вірші] / В. Міщенко // Донеччина. - 1998. - 31 жовт.

Про В. І. Міщенка

Доценко, Ю. [про укр. письм. - поета і прозаїка, уроженця с. Банного В. Міщенка] [Текст] / Ю. Доценко // Донеччина. - 1996. - 31 жовт.

Лазаренко, А. На вельможному сумі [Текст] // Донеччина. - 1996. -31 жовт.

Овчаренко, І. У серці починалась Україна... [Текст]: [про літератора] /1. Овчаренко // Вісті. - 1996. - 13 лют.

Романько, В. «Його зростило славне Святогір'я...»: Володимир Міщенко і Слов'янщина [Текст] / В. Романько // Донеччина. - 17 берез. (№19).- С.З.

Джерело матеріалу: Календар знаменних і пам'ятних дат Донецької області. 2012 рік [Текст] / Донец. облдержадмін., упр. культури і туризму, Донец. обл. універс. наук. б-ка ім. Н.К. Крупської ; уклад. І.В. Гайдишева ; ред. Т.С. Литвин ; наук. ред. Н.П. Авдєєнко, Н.В. Петренко ; відпов. за вип. Л.О. Новакова. – Донецьк: Сх. вид. дім, 2011. – 113 с.

Категорія: Люди краю | Додав: lala (06.12.2012)
Переглядів: 1299 | Теги: Донбас, Письменник, Міщенко, Володимир, Іванович | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]